«Там, нагорі, напевно співають „Смуглянку“. І це найталановитіший хор, адже диригує ним Льоня Биков»
Биков прожив недовге, але яскраве творче життя, трагічно загинув в 50 років. Але пам'ять про нього жива, картини, які він ставив і в яких знімався, як і раніше люблять глядачі.
Найвідомішим і найуспішнішим фільмом Бикова став «В бій ідуть одні «старики». Сценарій картини про військових льотчиків вони разом з Євгеном Онопрієнко і Олександром Сацьким написали в 1962 році, проте до зйомок справа дійшла лише через 11 років. Биков сам зіграв головну роль — чарівного «Маестро», капітана Олексія Титаренка. А остання режисерська робота і остання роль — це фільм «Ати-бати, йшли солдати…»
У 1978 році Биков почав знімати фантастичний фільм «Прибулець». Однак ця робота так і залишилася незавершеною.
За кілька місяців до смерті Леонід Федорович, немов передчуваючи трагедію, написав лист-заповіт і віддав його друзям Миколі Мащенко та Івану Миколайчуку. «Нехай хтось один скаже слово «прощай», і все. Не треба цирку, званого почестями. Ніяких надгробних промов. «Дерболизніть», хто скільки зможе, але благаю — не вдома. Нехай хлопці заспівають «Журавлі», «Серьожу с Малой Бронной», «Бери шинель», «День Победи». А потім нехай 2-га ескадрилья «вріже» «Смуглянку» від початку і до кінця. Дуже шкодую, що нічого не встиг зробити путнього… «
Через три місяці, 11 квітня 1979 року, Биков загинув в автомобільній катастрофі на трасі Мінськ — Київ в районі селища Димер. Похований на Байковому кладовищі. Тоді ходило багато різних чуток. Були навіть припущення, що він пішов з життя свідомо.
Про свою дружбу з Леонідом Биковим згадує відомий український композитор Ігор Поклад.
«Якщо і цього разу не вийде, все — зав'яжу з кіно назавжди»
Осіннього вечора десь в середині 1970-х в моїй холостяцьким квартирі на Татарці пролунав дзвінок у двері. Я відкрив і побачив на порозі мокрого мало не до нитки молодого чоловіка. Намагався згадати, де я його бачив, і не міг. Але бачив точно! І тут він представився:
— Здрастуйте, я Леонід Биков. А ви Ігор Поклад?
Відверто кажучи, я обімлів. Ну точно, здалося… Ну, бути ж не може! До мене прийшов Биков?!
— Він самий.
— Заходьте, ви ж промокли наскрізь.
Ми пройшли в кімнату, мама швидко приготувала нам чайку і чогось міцнішого — треба було зігріти людину. Поговорили про те про се, випили по граммульці і перейшли до справи.
Льоня якраз приступав до зйомок свого дебютного режисерського фільму «Де ви, лицарі?». На нашій студії в якості композитора йому запропонували мене. Робота попереду складна. У фільмі передбачалося багато пісень і музики. Ми працювали довго. З Юрою Рибчинським написали кілька пісень, записали їх з Колею Кондратюком. Але фільм провалився в прокаті. Це був той самий «перший млинець нанівець».
Льоня страждав найбільше. Провал в першій же режисерській роботі міг поставити жирний хрест на його бажанні знімати. І він пропав. Пропав надовго…
Читайте також: Ігор Поклад: «Ми були молоді, відчайдушний, веселі, вільні від забобонів і догм»
Минуло кілька років. І ось знову він у мене. Ми намагалися не згадувати про ту невдачу, говорили про інше. І раптом Льоня відкрився:
— Ігор, у мене є ідея. Якщо і цього разу не вийде, все — зав'яжу з кіно назавжди. Але я повинен це зняти. Фільм буде про льотчиків. Назви остаточної поки немає, але сценарій готовий. Ти будеш працювати зі мною? Ти не образився за провал попереднього фільму? Я залишу тобі папери, почитай. Потім поговоримо. Цим я хочу вибачитися за те кіно. Мені дійсно незручно, що я втягнув тебе в авантюру, а вона провалилася.
Яке там образився? Я зрадів несказанно. Сценарій прочитав на одному диханні. Був у повному захваті. Калейдоскоп подій, герої — один кращий за іншого! У мене в голові вже народжувалися ідеї. Я готовий був ділитися ними.
«Це найбільша помилка в моєму творчому житті»
Вранці прийшов Биков, і ми стали обговорювати. У ті роки зіркою першої величини в Радянському Союзі був, безумовно, Володимир Висоцький. Бобіни і касети (самовидавні, звичайно) з записами його концертів розходилися мільйонними (самвидавськими ж) тиражами. Мені якраз незадовго до зустрічі з Льонею хтось підкинув знамениту «винищувальну» серію — «Я — Як-винищувач». Ми стали слухати.
Льоня сидів, вдивляючись в одну точку на стіні, і слухав, слухав. Потім попросив касету, хотів послухати ще й вдома, а через тиждень повернувся.
— Знаєш, Ігор, це геніально. Без перебільшення. Але це не мій фільм. Для цієї музики потрібно знімати інше кіно. Так що ось тобі касета і давай думати, що ми будемо робити з моїми «стариками».
Читайте також: «Спасибі долі за те, що Дон Кіхот і його чарівна Дульсінея були в моєму житті»
Я запропонував йому кілька тем — він мовчав. Награв мелодію пісні для фіналу — він мовчав. Я не розумів, що відбувається.
Нарешті, ми стали обговорювати. Чим довше говорили, тим ясніше я розумів — це не моє. У Льоні була чітко вибудувана картинка, він продумав кожен епізод, кожен кадр, а я все ясніше бачив: мені реально нічого робити в цій картині. Є «Смуглянка», «Ніч така місячна». Що мені додати? Ну не сигнал же труби писати.
— А хоч би й сигнал, — відповів Биков. — Ну яка тобі різниця? Гроші-то ті ж. Пиши!
Ми просиділи півночі, сперечалися, він переконував мене взятися за роботу, але я відмовився. Я розумів, що писати дурниці — кілька музичних фраз — не в моєму стилі. Пісня «Я сьогодні до зорі встану» вже була готова, і саме вона повинна була прозвучати і прозвучала потім в картині.
На компроміс я не погодився. Халтурити не вмію і не хочу, тому запропонував Льоні іншого композитора. Він засмутився, я — не менше. Але працювати аби як, не бачачи своєї ролі в цій картині, не міг. Характер такий.
Ми обнялися і розлучилися ще на деякий час. Сьогодні можу точно сказати — це найбільша помилка в моєму творчому житті. Ім'я в титрах «Стариків…» було б для мене великою честю. Але що сталося, те сталося… Головне, ми не посварилися.
«Будемо жити! Обов'язково будемо!»
Ще через якийсь час ми зустрілися на кіностудії. Льоня втік мені назустріч, ми обнялися і почали будувати плани на наступну роботу. Він запускав новий фільм «Прибулець».
— Там даю тобі повну волю, обіцяю. Твори!
І знову квартира, знову ночі без сну. Биков після неймовірного успіху своїх військових картин вирішив відійти від драми і зняти комедію. Це був новий крок. Він не розумів, як його зробити, і прийшов з незвичайним проханням:
— Ігор, у тебе багато музичних вистав. У тому числі комедій. А спробуй «намалювати» мені фільм музикою. Зможеш? Дай мені канву. Музичну драматургію. Мені потрібен темпоритм. Я від нього танцювати буду, за музикою піду. Мені це цікаво! Допоможеш, навчиш?
І я став грати. Одну тему, другу, третю. Ми періодично зупинялися, він щось записував, я продовжував. Так ми працювали щодня по 7−8 годин. Іноді без сну. Думаю, мої сусіди були не дуже раді. Але, побачивши живого Бикова в ліфті, починали посміхатися. Нам все прощали.
Читайте також: Ігор Поклад: «Упевнений, що і там, нагорі, стоїть гомеричний регіт від жартів Тарапуньки»
Справа йшла досить гладенько. Я вже працював над фонограмами в студії, але Льоня раптом пропав. Не дзвонив, не з'являвся. Уже й проби готові, і частина фонограм. Він ніколи не спізнювався.
— Ігор, Льоня загинув …
Не пам'ятаю, хто мені подзвонив тоді. Одне пам'ятаю: я закрився, сидів і розгойдувався з боку в бік. Не міг повірити, що це сталося. Про час прощання з ним мені не повідомили, подзвонили вже після.
Картину заморозили. Робота зупинилася. Про неї згадали через кілька років. Вирішили закінчити розпочате, але не було тієї іскрометності, тої биковської чарівності і чистоти. Цю роботу я відношу до своїх невдач. Робилася вона вже без настрою, мене ніщо не надихало.
… Мало він прожив. Шалено мало. Без таких щирих і талановитих людей бідніє Земля. Ідуть почуття, змінюючись рефлексами. Іде правда. Іде сьогодення.
Там, нагорі, напевно, співають «Смуглянку». І це найталановитіший хор, адже диригує ним Льоня. Та й майже всі його «старики» з ним. «Клен кудрявый, клен зеленый, лист резной…» Світла тобі пам'ять, Льоня Биков. Спасибі, що ти був в моєму житті. Будемо жити! Обов'язково будемо!
10004Читайте також: Ігор Поклад: «Юра, твоє право на реванш залишається»
Читайте нас у Facebook
