ПОИСК
Культура та мистецтво

Ігор Поклад: «Неповторний голос Юри напевно влився у хор великих співаків там, нагорі»

13:31 9 травня 2021
Юрій Гуляєв
Інф. «ФАКТІВ»
Природа нагородила великого оперного та естрадного співака, народного артиста СРСР Юрія Гуляєва шикарним баритоном і красивою зовнішністю. Він був обласканий владою, а публіка його просто обожнювала — дістати квитки на концерти виконавця було дуже непросто. Його чарівна усмішка зводила з розуму шанувальниць не тільки в колишньому Союзі, а й на Заході. Однак він пішов з життя самотній і всіма забутий…

З 1961 по 1975 рік Гуляєв працював у Київському театрі опери та балету імені Шевченка. Саме про цей період згадує його близький друг композитор Ігор Поклад.

«Чим ти зайнятий? Може, заскочиш? Побалакаємо»

Нас познайомив Костя Огнєвий (народний артист УРСР. — Ред.), який виконав практично всі мої перші пісні, у тому числі «Кохану». Я тоді був зовсім юним, а вони обидва — вже солістами Київського оперного театру.

Одного разу після запису Костя сказав:

— А йдемо Юру відвідаємо. Мабуть, занудьгував він удома один. Дружина з сином у якомусь санаторії. Скрасимо йому вечір.

У той день я трохи ніяковів, все-таки різниця у віці в 11 років давала про себе знати. Але чим довше ми спілкувалися, тим швидше зникала ця невидима межа.

Не знаю, чому, але практично у всіх будинках, де я бував в той час, посиденьки влаштовували на балконі. Слава Богу, балкон Юри виходив у двір, а не на вулицю, інакше під ним тут же зібрався б натовп. Улюбленець публіки, красень, чий оксамитовий баритон любили всі. Що вже про киян говорити! Його виконання «Як тебе не любити, Києве мій» назавжди залишилося неперевершеним.

Ігор Поклад: «Такі таланти, як Гуляєв, народжуються рідко»

Ми розмовляли про що завгодно, але не про творчість. До речі, це ще одна загадка. Коли зустрічаються люди мистецтва, вони вважають за краще будь-які теми, тільки б не торкатися творчості. Дуже скоро ми знайшли тему, яка була близька нам обом, — автомобілі. Я пам'ятаю себе за кермом мало не з дитинства — мене вчили водити батько, потім брат. Здавалося, що я все знаю і вмію. І ось, коли я почав гордо розповідати про свої успіхи, Юра махнув рукою:

— Так. Стоп. Все це нісенітниця. Ось сядемо в авто і поїдемо. Тоді й поговоримо.

І ми поїхали по порожній вулиці. Юра за кермом, я на пасажирському сидінні. Юра став пригальмовувати і раптом сказав:

— А ну, відкривай вікно і дивись на беріжок.

Я так і зробив. Ми їхали впритул. Навіть страшнувато якось. І тоді Юра сказав:

— Скільки там? Сантиметрів 15? Ось так і треба їздити. Поки не навчишся відчувати габарити своєї машини, не говори, що вмієш їздити. 15 сантиметрів, і не більше.

І ми стали займатися. Я, у якого права років 10 лежали в кишені, і Юра — мій тренер та інструктор. Так ми зблизилися ще більше…

Золотий був час. Зараз не заведено ходити в гості без запрошення — треба попередити хоч за пару днів. А тоді зідзвонювалися і питали:

— Чим ти зайнятий? Може, заскочиш? Побалакаємо.

Ми могли сидіти годинами.

Одного разу Юра раптом сказав:

— Це все здорово! Але як ми примудрилися досі нічого не створити разом? По-моєму, пора.

Юра записав кілька моїх романсів на вірші Юрія Рибчинського. Це було неймовірно! Записи зберігалися в архіві Держтелерадіо. Але потім їх знищила пожежа…

Юрій Гуляєв записав кілька романсів Ігоря Поклада на вірші Юрія Рибчинського

«З самого ранку під номером делегація з пляшками та пропозиціями»

Влітку ми роз'їжджалися на гастролі або на відпочинок. Відверто кажучи, не дуже любив «цивілізований» варіант — вважав за краще дикі місця з мінімумом людей. Там я відчував себе набагато краще, ніж у чергах за біляшами біля міських пляжів. Тому найчастіше сідав за кермо та їхав «світ за очі».

У той рік доля занесла мене у Новий Світ. Легендарне місце: маєтки князя Голіцина, завод шампанських вин, фільм «Три плюс два», грот Шаляпіна, царська стежка… Я бував у Криму десятки разів, знав там мало не кожну стежку, а ось до Нового Світу якось не доїжджав. І ось я, нарешті, здійснив свою мрію і добрався-таки до цієї перлини південного берега Криму. Залишивши машину у центрі селища, відправився до моря, плануючи на зворотному шляху відшукати житло. Йшов, вдихав неповторний аромат новосвітівськіх ялівців, смакуючи розкіш двотижневої відпустки, і раптом почув:

— Нічого собі! А ти що тут робиш?! Привіт!

Обернувся і побачив Юру. Ми обнялися, зрадівши такій несподіваній зустрічі далеко від Києва, і побрели до моря вже вдвох.

— Ти де зупинився?

— Поки ніде, зараз обсохну трішки та піду шукати житло. Нехай навіть халабуда, сарай якийсь, аби щоранку бачити море.

— Яка халабуда? Який сарай! Про що ти? Пішли. Буде тобі житло. З видом на море, природно.

Ми сіли в мою машину, від'їхали зовсім недалеко й опинилися біля якоїсь високої будівлі. Чи то готель, чи то санаторій, не пам'ятаю вже.

— Йдемо. Тут ти й будеш жити протягом двох тижнів.

— Юро, не хочу. Сарайчик хочу, — продовжував я, бо не любив такий відпочинок.

— Я все тобі поясню в номері.

Юра підійшов до чергової, щось сказав їй, поцілував руку, ми взяли мої речі й піднялися в номер. Вид звідти переміг всі сумніви — ось вона, знаменита бухта, ось гори по обидва боки. Милуйся! Номер був величезним. Юра виділив мені одну з трьох кімнат. Ми вийшли на балкон, і він почав розповідати:

— Ігорю! Ти не уявляєш, як вчасно ти з'явився. Це просто диво якесь! Адже я приїхав повалятися на пляжі, шампанського випити. А потім… Загалом, про те, що тут з'явився Гуляєв, стало відомо всьому Криму. І все. Спокій мені тільки сниться. З самого ранку під номером делегація з пляшками і пропозиціями: «Поїхали туди, поїхали сюди». З'їздив рази три. Але я відпочити хочу. Ось і прошу тебе — візьми на себе роль мого директора на ці пару тижнів. Вирішуй сам, куди ми поїдемо, а куди ні. Добре? А то я збожеволію. Вони мене зроблять алкоголіком.

І я погодився. Ні, не став виганяти людей з порога, а делікатно пояснював: «Ми вам передзвонимо. Красно дякую. До зустрічі». Кількість делегацій, які бажали неодмінно поспілкуватися з Гуляєвим, скоротив наполовину. Мінімум!

Коротше, відпочинок явно пішов не по моєму плану. Ми з'їздили на екскурсію на знаменитий завод шампанських вин (ех, яким напоєм нас пригощали!), в інші знамениті місця Криму. Нас скрізь приймали, як королів. Повернулися до Києва задоволені, засмаглі й поповнівші на пару кілограмів.

«Улюбленець публіки, красень, чий оксамитовий баритон любили всі», - характеризує Юрія Гуляєва Ігор Поклад

Одного разу в моїй квартирі пролунав дзвінок:

— Ігорю, ти мені потрібен. Інакше я звихнуся. Можеш заїхати?

Через пів години я був у нього. Юра зустрів мене у майці й трениках, на плечі висів баян. Він був явно засмучений.

— Я застряг. Пишу нову пісню. Слова геніальні, заспів готовий. А ось з приспівом біда — нічого в голову не лізе. Допоможи.

Я сів за інструмент, Юра награв заспів, ми кілька разів уважно прочитали слова Роберта Рождественського: «Желаю вам всегдашней радости в судьбе! Желаю вам всего того, что вы желаете себе! Желаю вам одних счастливых дней в году. Прошу меня не узнавать, когда во сне я к вам приду». І я став шукати «перехід». Ми перебрали штук двадцять варіантів. І раптом Юра крикнув:

— Стоп! Воно! Ось! Уфффф. Можна я візьму цю ідею?

— Звичайно, — посміхнувся я. — Для чого ж я все це тобі показував?

Ми ще посиділи, поговорили, а може, і відзначили цю справу, не пам'ятаю вже. І ось через пару місяців я почув приголомшливу пісню у виконанні Юри. В тому самому приспіві він практично нічого не поміняв. Як потім пояснив, не хотів псувати мелодію. Так мимоволі я став «хрещеним батьком» приспіву пісні «Бажаю вам». Не знаю, хто ще міг би так ніжно і зворушливо її виконати. Тільки Юра з його глибоким і справжнім голосом. Це був не голос, це був оксамит! Такого глибокого баритона я з того часу і не чув, мабуть. М'який, глибокий, об'ємний.

Це була одна з наших останніх зустрічей. Незабаром Юра поїхав у Москву — працювати в трупі Великого театру. Хоча я відмовляв його від цього невірного кроку і просив залишитися в Києві.

«Де той Юра, який зводив з розуму натовпи прихильниць?»

Я бував у Москві, але ми там не бачилися. А ось на концерти до Києва він іноді приїжджав. Одного разу ми зіткнулися за лаштунками.

— Юро! Господи, як я радий тебе бачити! Привіт!

Але він стояв як укопаний, дивився кудись — навіть не в далечінь, а ніби крізь мене, чи що, і… не впізнавав. Я не розумів, що відбувається, і як на це реагувати.

— Я Поклад. Ігор. Ти мене не впізнаєш?!

— Впізнаю, звичайно, — повільно і тихо відповів він.

Однак мені здалося, що не впізнав, що силкувався згадати. Обнявшись, ми стали згадувати наші пригоди, наші поїздки на автомобілі. Він пом'якшав, став посміхатися. Згадав!

Дивне почуття оселилося з того часу в моїй душі. Де той Юра, що зводив з розуму натовпи прихильниць? Де ті бездонні блакитні очі й знаменита «гагарінська» посмішка? Що трапилося?

Мені зараз дуже боляче про це писати, але, по-моєму, я здогадуюся, у чому справа. У житті творчої людини величезну роль грають близькі. Ми дружили багато років, але я жодного разу не бачив його дружину. Єдине, що знав, це те, що серйозно хворий його єдиний син.

У своїй сім'ї він був нескінченно самотній. Вдома гнобили тиша та байдужість. Його «домом» став гараж. Там він проводив багато часу. А де гараж, там друзі-сусіди. А де друзі, там самі розумієте, що. Загалом, у Юри почалися серйозні проблеми в театрі. Не прижився він у Большому. Там помилок, чим би вони не були викликані, не прощають. Большойй — це окрема безжальна і жорстока держава. Це монстр. Хто впав, той вже не піднімався. Не давали йому піднятися.

Юра став хворіти. Одне за іншим — інфаркт, пневмонія, астма. Єдиним порятунком залишалася естрада. Він ще виступав на сцені, брав участь в знаменитих «Огоньках», але все рідше й рідше. В останній раз з'явився на екранах Центрального телебачення в День космонавтики, 12 квітня 1986 року. Брав участь у телемості з космонавтами, які перебувають на орбіті.

А в кінці квітня його не стало. За злою іронією долі він пішов тихо — в своєму автомобілі, що стояв біля воріт гаража. Інфаркт… Йому було всього 56 років.

Юрій Гуляєв прожив усього 56 років

Він заслуговував зовсім іншу долю. Мав прожити довге й яскраве життя в оточенні дружини, сина та онуків, співати, пісні писати. А він пішов необласканий, недолюблений, недооцінений. Запитайте сьогодні людей на вулиці, чи пам'ятають вони співака Юрія Гуляєва. Мало хто відповість. А такі таланти народжуються рідко. Шкода, дуже шкода.

2020-й був би для нього ювілейним (Гуляєв народився у 1930 році. — Ред.). Цікаво, чи згадали про це ті, для кого він співав багато років, чи згадали колеги або друзі.

Я багато разів писав про те, що там, нагорі, вже зібралася чудова компанія. І неповторний голос Юри напевно влився у величезний хор великих співаків…

Раніше «ФАКТИ» друкували спогади Ігоря Поклада про його друга актора, режисера й сценариста Леоніда Бикова.

Фото зі сторінки Світлани ПОКЛАД у «Фейсбуці»

1959

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2021 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.