ПОИСК
Культура та мистецтво

«Від смертного вироку Сержа Лифаря врятував генерал Шарль де Голль»

7:04 5 червня 2021
Серж Лифар
— Більшість представлених тут реліквій, що належали світовій зірці балету, уродженцю Києва Сержу Лифарю, нам подарувала графиня Ліліан Алефельд зі Швейцарії, — розповіла «ФАКТАМ» на відкритті виставки «Серж Лифар. Політ Ікару» її кураторка, завідувачка відділу Національного музею історії України Олена Іванова. — Ліліан Алефельд походить з родини шведського підприємця. Була одружена чотири рази, в тому числі з графом Людвігом Алефельдом, від нього й отримала шляхетний титул. Вона з’явилася в житті Сержа Лифаря в скрутні для нього часи. Коли в 1958 році трупа всесвітньо відомого паризького театру «Гранд Опера», головним балетмейстером якого був Лифар, готувалася до гастролей у Москві, Сержу відмовили у відкритті візи. Він розцінив це як інтригу керівництва театру проти себе і на знак протесту пішов у відставку. Лифар не мав значних грошових заощаджень та власного житла. Мешкав у готелях. Звільнившись з «Гранд Опера», зірка балету втратив постійний заробіток. Ліліан Алефельд мала змогу підтримати його матеріально. Вони понад 30 років були разом. Їх розлучила смерть Сержа в 1986 році. Він неодноразово називав Ліліан однією з найближчих жінок у своєму житті.

«Перші пуанти Сергію пошила мама»

— Як це не дивно, Серж Лифар захопився балетом завдяки хореографу, яка вважала, що для танцю він людина… безперспективна, — продовжує Олена Іванова.

— Хто вона і як сталося, що ця жінка не розгледіла талант?

— Мова йде про відому артистку балету, балетмейстера і хореографа Броніславу Ніжинську. Певно, побачити дар у Лифаря їй завадили стереотипи. Адже Сергій прийшов до студії Ніжинської і закохався в балет, коли мав повних 15 років. Вважається, що починати вчитися танцювати слід у ранньому віці, тому Броніслава й не захотіла брати його на навчання. Але через декілька років у значною мірою завдяки саме Ніжинській юний Лифар відважився нелегально тікати за кордон із захопленої більшовиками України, щоб потрапити до Парижу, у знамениту балетну трупу Сергія Дягілєва.

Серж Лифар неодноразово називав Ліліан Алефельд однією з найближчих жінок в його житті — вони прожили разом понад 30 років

— За яких обставин Лифар познайомився з Ніжинською, прямо-таки роковою для нього жінкою?

— Вони зустрілися в Києві в Оперному театрі в 1920 році. Підлітком Сергій прагнув зробити іншу кар’єру — музиканта. Але в буремному 1918-му (тоді влада в Києві змінювалася декілька разів) його випадково поранило в руку. Це змусило хлопця відмовитися від мрії присвятити себе музиці. Згодом майбутня зірка балету потрапив в Оперному театрі на репетицію, яку проводила у своїй приватній балетній студії Ніжинська. До цього вона жила в Росії. Після більшовицького перевороту втекла від голоду і червоного терору до Києва. Під час тієї репетиції Сергій захопився балетним танцем, заявив, що хоче вчитися у Ніжинської. Тоді вона відмовила, але коли Ніжинська стала працювати у державній балетній студії, мусила брати всіх бажаючих. Так Сергій став її учнем. Попросив маму пошити йому пуанти. До речі, забрав їх із собою до Парижу і зберігав як реліквію все життя. Одну з цих пуант зараз маємо в нашій колекції і демонструємо на виставці.

Броніслава Ніжинська

— Як сталося, що завдяки Ніжинській Сергій втік за кордон?

— Ця історія почалася з того, що видатний реформатор театрального мистецтва Сергій Дягілєв запросив Ніжинську працювати в його «Російському балеті» в Парижі. Це було в 1921 році. Тоді ще можна було відносно легко виїхати за кордон. Наталя скористалася цим. Дягілєв формував трупу з акторів з колишньої Російської імперії. Тому наступного року Ніжинська відправила телеграму в Київ комусь зі своїх знайомих. Написала, що запрошує п’ятьох своїх найкращих київських учнів (в телеграмі був перелік їхніх прізвищ) виступати у Дягілєва в Парижі — зрозуміло, якщо їм вдасться виїхати за кордон.

— Невже вона запросила й Лифаря?

— Ні. Але він дізнався про телеграму і про те, що один із запрошених не хоче ризикувати. Адже просто так залишити Радянську Україну стало проблематично. Тож Сергій вирішив зайняти місце людини, що не захотіла спробувати дістатися Парижу. Варто зауважити, що після від’їзду Ніжинської Серж домовився з однією з її учениць Ганною Воробйовою, щоб вона вчила його танцю. 15 місяців наполегливо займався під керівництвом Ганни. Це додавало юнаку впевненості, що його приймуть до трупи Дягілєва, якщо вдасться дістатися Франції.

— Прориватися за кордон довелося нелегально?

— Авжеж. З першого разу не вийшло — Сергія схопили прикордонники і повернули додому. Друга спроба виявилася вдалою: 17-річний юнак перетнув кордон. Грошей не мав. У Польщі знайшов родичів, і вони дали кошти на квиток до Парижу.

— Коли він прийшов влаштовуватися у трупу Дягілєва, Ніжинська змінила гнів на милість і погодилася його взяти?

— Ні, її ставлення до Лифаря тоді ще не змінилося. Долю завзятого юнака вирішив саме Дягілєв, який мав славу відкривачів талантів. Він побачив у хлопця іскру Божу і дав йому шанс. Відправив Сергія на навчання до Італії до видатного балетмейстера, педагога Енріко Чекетті. А вже після того довірив виступати у своєму балеті. До речі, Чекетті був хореографом легендарної танцівниці Ганни Павлової.

Серж Лифар і Сергій Дягілєв

«Брат Лифаря вивчився на пілота і втік за кордон на літаку»

— Учні Ніжинської, яких вона запросила, дісталися Парижу?

— Так, але ніхто з них не став видатним майстром балету. Зауважу, що обидва рідні брати Лифаря Василь та Леонід і сестра Євгенія також зуміли залишити СРСР. Євгенія виїхала легально — одружилась з громадянином Австрії. Про молодшого брата Леоніда відомо, що він вивчився в СРСР на льотчика і втік за кордон на літаку. Згодом Леонід зробив крила для сценічного костюма Ікара, в якому виступав Серж. Ми демонструємо їх на цій виставці.

Серж Лифар у балеті «Ікар»

— Де родина Лифаря жила в Києві?

— Спочатку на вулиці Тарасівській, а згодом у будинку на Іринінській, 3 (на жаль, він не зберігся), який повністю належав матері Сергія Софії Василівні Марченко-Лифар. Після захоплення Києва більшовиками влада відібрала будинок, залишила Лифарям одну з квартир. Туди Сергій, що став у Франції зватися Сержем, надсилав багато років листи та листівки з фотографіями Парижу.

— Під час сталінських репресій батьків Лифаря арештували?

— На щастя, ні. Його мама померла в 1933 році. Батько знову одружився. В ті часи мати родичів за кордоном було дуже небезпечно. Тому, коли у 1947 році Михайло Якович влаштовувався на роботу в ботанічний сад, був змушений написати в анкеті, що дітей немає. Але завдяки йому і родині його другої дружини збереглися деякі речі Сержа Лифаря (наприклад, гімназичний ремінь). Ми демонструємо їх на виставці.

— Читав, що Лифар товаришував з багатьма світовими знаменитостями. Зокрема, художниками Пабло Пікассо, Жаном Кокто, Марком Шагалом, кутюр’є Габріель Коко Шанель. На виставці є речі, які вони йому дарували?

— Так. Ми демонструємо сценічний костюм Аполлона, що його власними руками пошила Коко Шанель. У ньому виступав Серж Лифар. Цікаво, що до ескізів цього костюму Коко Шанель відношення не має. Їх створив… садівник Андре Бошан. Він захоплювався живописом, малював, показував свої твори на виставках. Його роботи побачив Дягілєв і запросив взяти участь у створенні балету Стравінського «Мусагет» (проводир муз).

Олена Іванова: «Цей сценічний костюм Аполлона пошила власноруч всесвітньо відома кутюр’є Коко Шанель». Фото автора

Лифар у костюмі Аполлона

— Дивно, що сама Коко Шанель виконала роботу швачки.

— Тоді (1928 рік) їй це було цікаво. Вона товаришувала не тільки з Лифарем, але й з Дягілєвим. Прийшла на допомогу Дягілєву, коли той опинився на межі банкрутства. Це було в 1921 році. До того він 10 років створював невеликі часто безсюжетні, але дуже яскраві новаторські балетні постановки. Врешті стомився від виснажливого ритму роботи і вирішив поставити грандіозний балет, який можна було б показувати протягом тривалого часу. Вибрав для цього «Сплячу красуню». Замовив дорогі костюми у відомого художника Лева Бакста. Довелося позичати на постановку гроші. Прем’єру вирішив зробити не в Парижі, публіка якого прагнула новаторського мистецтва, а в консервативному Лондоні. На жаль, грандіозна вистава лондонцям не сподобалась. Для Дягілєва настали дуже скрутні часи, бо він не зміг повернути витрачених коштів. І тут, як казкова фея, в його житті з’явилася Габріель Коко Шанель. Вона допомогла вибратися з кризи — душевної та фінансової.

Серж Лифар товаришував з Коко Шанель

Ви знаєте, хто створив логотип всесвітньо відомого дому високої моди YvesSaintLaurent, заснованого Івом Сен-Лораном?— запитує Олена Іванова.

— На жаль, ні.

— Цей логотип розробив Кассандр (справжнє ім’я — Адольф Жан-Марі Мурон), що народився в Харкові в родині емігрантів із Франції. У Харкові пройшла частина його дитинства. На нашій виставці представлені кілька художніх робіт Кассандра, що знаходилися в колекції Сержа Лифаря.

А ще ми демонструємо літографію ескізу до сценічного костюма Китайця, який створив Пабло Пікассо до балету «Парад», що ставив Дягілєв. Тоді, на початку 1920-х, Пікассо ще не був світовою знаменитістю. Дягілєв розгледів у цьому прихильнику кубізму талант і запропонував співпрацю. Згодом Пікассо затоваришував із Сержем Лифарем і подарував йому літографію ескізу костюма Китайця.

На виставці представлено кілько картин, створених Сержем Лифарем. Його художні твори мали комерційний успіх. Врешті він припинив виставляти їх на продаж — не хотів розлучатися зі своїми полотнами. На них він зображав людей, що танцюють.

Пабло Пікассо, ескіз до сценічного костюма Китайця до балету «Парад»

Картина, створена Сержем Лифарем

— Як сталося, що Серж Лифар очолив балетну трупу театру «Гранд Опера»?

— Його запросили працювати там, коли у 1929 році помер Сергій Дягілєв. У «Гранд Опера» Серж почав ставити власні балетні спектаклі. Коли гітлерівська Німеччина вторглася у Францію, Лифар поїхав з Парижу. Але згодом повернувся і очолив «Гранд Опера» — пояснював це тим, що хотів врятувати театр. У 1944 році Рух Опору виніс митцю смертний вирок. Через це Сержу довелося емігрувати до Швейцарії. Там він організував «Новий балет Монте-Карло». Після закінчення війни завдяки сприянню генерала Шарля де Голля звинувачення в колабораціонізмі було знято (офіційно рішення про зняття обвинувачення ухвалив Національний французький комітет з питань «чистки». — Авт.). У 1947 році зірка балету повернувся в Париж. Згодом його було нагороджено за внесок у розвиток мистецтва призом Oscar de la danse — балетною золотою туфелькою. В літературі пишуть, що вона 42-го розміру — саме такий був у Лифаря. Але, як на мене, туфелька менша: десь 37—38 розміру.

Серж Лифар під час репетиції

Як раніше повідомляли «ФАКТИ», соліст Одеського національного академічного театру опери та балету Андрій Пісарєв отримав диплом Національного реєстру рекордів за перемогу в номінації «Найбільша кількість перемог артиста балету в міжнародних конкурсах».

1975

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2021 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.